24 листопада 2012 року в рамках проекту «Клуб колишніх в’язнів нацизму» наданого Міжнародним благодійним фондом «Взаєморозуміння і толерантність» відбулася поїздка до міста Корюківка, де відбулося нечуване злодіяння, яке не мало аналогів в історії Другої світової війни, з метою вшанування пам’яті жертв невинно загубленого фашистськими карателями на початку березня 1943 року мирного населення.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В цій події прийняли участь члени Української спілки в’язнів жертв нацизму, волонтери, представники фонду «Взаєморозуміння і толерантність». Делегацію зустрічали і супроводжували представники Корюківськоі Міськоі державної адміністрації, керівництво музею історії і очевидці Корюківськоі трагедіі.
Ось як описує знищення Корюківки доктор історичних наук Дмитро Вєдєнєєв:
«Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я.
Партіями по 50—100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.
«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню… Фашист поцілив мені в око… і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося… спалили їх кляті кати», — згадував Євген Римар.
Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.
Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили…
Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).
Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно „шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці… спалюванням живих людей — чоловіків, жінок і дітей“. З 1300 будівель уціліло десять».
Каральну акцію спровокували радянські партизані зі з’єднання О. Федорова, які вночі проти 27 лютого напали на окупаційний гарнізон містечка. Планувалося визволити із в’язниці заручників, серед котрих була родина командира партизанського взводу, колишнього голови колгоспу Ф. Ступака. Це він попросив М. Попудренка організувати нічну спецоперацію, що обернулася трагедією для тисяч корюківців.
Намагаючись першим відкрити двері катівні, Ф. Ступак напоровся на ворожу кулю й загинув. Обох його синів вдалося врятувати; згодом їх відправили літаком до Москви. Дружину Ф. Ступака нацисти розстріляли напередодні.
Підрозділи Червоної армії вступили в Корюківку за два тижні, 19 березня, однак зустрічати визволителів із квітами вже було нікому.
За даними на Чернігівщині було знищено і спалено десятки сіл разом із людьми. За час німецької окупації, тобто з вересня 1941 р. до вересня 1943 р., знищено 127 тис. мирних жителів Чернігівської області.
Каральна акція проти мирного населення цілого містечка Корюківки, як помста за напад у ніч на 27 лютого 1943 року на німецький гарнізон партизанами з`єднання під командуванням О. Федорова, є одним з найбільших серед нацистських злочинів. Вона перевершує будь-які уявлення про жорстокість гітлерівських окупантів.