Історія кожної родини – це сторінка в книзі історії нашої країни. Саме з таких сімейних цеглинок формується історична пам’ять кожного народу. Для членів Української спілки в’язнів – жертв нацизму збереження історичної правди про пережите і передача її майбутнім поколінням – один з найважливіших напрямків їхньої діяльності. Її вони здійснюють у співдружності з школами за підтримки Німецького федерального фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» у рамках програми «Місце зустрічі: Діалог».
Про те, як відроджувати та зберігати пам’ять власних родин, йшлося під час виїзного сумісного семінару «Сімейні архіви як джерело дослідження історії». Він проходив у два етапи в березні 2016 року. Учасниками семінару були представники УСВЖН та учні і вчителі Київської загальноосвітньої школи № 280.
Місцем проведення першого етапу семінару став Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного – установа, що зберігає аудіовізуальну пам’ять про ті події, які відбувались на території нашої держави. Тут юних і дорослих учасників заходу зустріла начальник відділу використання інформації і документів Тетяна Олександрівна Макарова і провела для них майстер-клас. Під час нього присутні довідалися, коли й чому варто фіксувати і зберігати на аудіовізуальних носіях інформацію, яка в майбутньому може стати надзвичайно цінною не лише для них. Вони переглянули кадри кінохроніки початку ХХ століття, часів Центральної Ради та Другої світової війни. Школярі та ветерани відвідали також різні підрозділи архівної установи, де на власні очі побачили, як професійні архівісти зберігають важливі свідчення минулого.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Друга частина виїзного сумісного семінару відбулася через тиждень у Національному музеї історії України в Другій світовій війні, значна частина експозиції якого побудована на документах з сімейних архівів.
Насамперед співробітники музею звернулися до юних учасників заходу з проханням заповнити бліц-анкету з трьома, здавалось би, досить простими запитаннями, що стосуються історії та традицій їхніх сімей. В одному з пунктів, наприклад, треба було вказати імена своїх прабабусь і прадідусів. Здається, саме це запитання виявилося найбільш проблемним для старшокласників. Вони відчули, що над історією власної родини ще варто попрацювати, щоб було що передати своїм майбутнім дітям. Потім завідуюча відділом музею, заслужений працівник культури України Ірина Петрівна Васильєва та старший науковий співробітник Тетяна Олександрівна Пшенична провели для учасників семінару майстер-клас, під час якого розповіли, як працювати з документами, як крихта по крихті відтворювати історію за сімейними реліквіями, за якими джерелами, в тому числі й віртуальними, можна знайти інформацію про своїх предків, які не повернулися з Другої світової війни.
У цій сфері працівники музею накопичили чималий досвід, адже в 2012 році вони започаткували науково-гуманітарний музейний проект «Родинна пам’ять про війну». В його рамках професійні дослідники історії звернулися до громадян України з пропозицією переглянути свої сімейні архіви, записати родинні спогади про Другу світову війну в долях своєї сім’ї, а також зафіксувати розповіді тих і про тих членів родини, які нині відстоюють нашу землю на сході України. Упродовж кількох років на цю пропозицію відгукнулися сотні родин, які надіслали працівникам музею надзвичайно щемливі, драматичні і такі різні історії! Деякі з них почули учасники семінару. І це також заохотило їх до дослідження власних родоводів.
Своїми неповторними історіями поділились також старші учасники семінару. Член УСВЖН Анна Михайлівна Стрижкова, яка немовлям потрапила на «фабрику смерті» в концтабір Аушвіц-Біркенау, розповіла, як уже в дорослому віці намагалася відшукати свої корені. Антоніна Костянтинівна Грушевська згадала, як розшукувала архівні сліди свого батька – підпільника, страченого німцями в окупованому Києві. А Любов Кирилівна Сахно, яка народилася в фашистській неволі, розповіла, як їй врешті-решт вдалося віднайти і відвідати могилу свого батька у Німеччині.
Семінар завершився екскурсією залами музею, на стендах якого учасники могли побачити чимало сімейних реліквій – красномовних свідків подій нашої воєнної історії.
Людмила Слєсарєва
фото автора