В рамках програми «Діти за колючим дротом: біль і пам’ять», для реалізації якої надається фінансова підтримка із загального фонду Державного бюджету України, жертви нацистських переслідувань з регіонів України та міста Києва 7 грудня 2020 року прибули на захід до Львова.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В заході прийняв участь Баген Артем Стефанович — спеціаліст Відділу Міністерства у справах ветеранів України у Львівській області.
7 грудня 2020 року біля Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» учасників заходу з регіонів України зустріли голова Львівського обласного відділення УСВЖН Дубно Ванда Станіславівна та її заступник Поплавська Людмила Миколаївна.
В цей же день учасники заходу відвідали Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору», який створений на місці, що упродовж 1941-1943 років входило до складу єврейського гетто, а у 1944-1955 роках тут була розташована пересильна тюрма №25.
Перед входом на територію музею, уздовж дороги жертви нацизму з регіонів України звернули увагу на куби в людський зріст та зупинившись ознайомилися з написаними на них іменами жертв Голокосту, а також тих, хто здійснював убивства, і тих, хто рятував євреїв.
На території музейного комплексу відтворено два бараки, сторожові вежі, загородження з колючого дроту й інші тогочасні об`єкти.
Біля входу в музей стоїть вагон-телятник.
В коридорі, в скляних кубах, представлені речі, які знайдені на місці масових убивств в нацистському таборі. Учасники заходу ознайомилися з експозиціями музею у бараці №1 і бараці №2.
В музеї учасники заходу ознайомилися із виставкою «Табір примусових робіт «Янівська» — індустрія терору».
В останньому залі учасники заходу розглядали старі фотографії, які розкладені на єдиному столі, і передані музею свідками злочинів Другої світової війни та їх родичами.
Через вихід з останнього залу музею жертви нацизму вийшли на заднє подвір`я, де ознайомились із колекцією радянських пам`ятників.
Команда Музею «Територія Терору» працює з пам`яттю про трагічні події середини XX століття.
Нині Музей «Територія Терору» працює над усноісторичним проектом #непочуті, який є продовженням та розширенням попереднього усноісторичного проекту «Жива історія».
Його мета: зафіксувати та зберегти спогади безпосередніх очевидців подій 1930-1950 років, щоб вони своїми голосами оповістили про трагічні сторінки історії наступним поколінням.
Протягом багатьох років голоси свідків нацистського терору були проігнорованими, незручними, непочутими. Нині непочуті історії жертв нацизму є важливим джерелом сьогодення.
8 грудня 2020 року жертви нацистських переслідувань з регіонів України стали учасниками усноісторичного проекту музею #непочуті.
Координатор проекту Христина Рутар, науковий співробітник музею Юрій Коденко задокументували для збереження спогади безпосередніх очевидців подій Другої світової війни — учасників заходу «Відвідування місць розташування концтабору, гетто, інших місць примусового тримання, військових пам`ятників, військових поховань у місті Львові». Це історії колишніх в`язнів концтаборів, яким вдалося вижити, Ожги Власа Степановича з Яремчі Івано — Франківської області, Шусть Ганни Терентіївни з міста Бровари Київської області та Богатиренко Наталії Сергіївни з міста Києва. Записи відбувалися в Палаці Хоткевича та Музеї «Територія Терору». На сьогодні продовжується опрацювання вже записаних спогадів співробітниками музею.
У музеї кажуть, що свідчення людей, які пройшли Голокост і терор, є найціннішими експонатами.
8 грудня учасники заходу з регіонів України вшанували пам’ять загиблих покладанням квітів та хвилиною мовчання біля Меморіалу «Навіщо», який знаходиться на місці розташування Львівського гетто. Львівське гетто було третім за розмірами в окупованій нацистами Європі, після Варшавського та Лодзинського. Впродовж двох років нацистської окупації у Львівському гетто були закатовані 136 800 євреїв.
Учасники заходу відвідали місце пам`яті про Голокост та вшанували пам’ять загиблих на місці розташування колишнього табору примусових робіт «Янівська». Територія колишнього табору «Янівська» знаходилась на околиці Львова, в урочищі «Піски». Табір примусових робіт «Янівська» діяв у Львові упродовж 1941-1944 років і був не лише місцем примусового утримання та трудової експлуатації в`язнів, а й масових убивств та депортацій до нацистських таборів смерті. Це був Янівський концентраційний табір, який протягом німецької окупації 1941-1944 років був одним з основних центрів здійснення нацистського терору у Львові та Західній Україні. В Янівському концтаборі, нацистами було вбито більш ніж сто тисяч євреїв з Галичини, а також більше тисячі українців, поляків та людей інших національностей. Для кількох сотень тисяч євреїв табір означав рабську працю та подальшу депортацію до табору смерті у Белжеці. Табір відомий зокрема через оркестр, що складався з музикантів — в`язнів, які під час розстрілів і тортур виконували у дворі «Танго смерті». У 1945 році всіх музикантів розстріляли.
Жертви нацизму з регіонів України вшанували пам’ять загиблих на місці розташування колишнього німецького табору для військовополонених «Шталаг — 328». Шталаг на Цитаделі почав діяти вже в липні 1941 року. Майже 30 га обнесли колючим дротом та поділили на сектори. Центральний корпус Цитаделі — одне із місць, де утримували в`язнів. Кількість людей, які пройшли через концтабір на Цитаделі, — майже 300 тисяч. Половина з них його не пережила.
Також жертви нацизму з регіонів України вшанували пам’ять загиблих покладанням квітів та хвилиною мовчання на Пагорбі Слави і Марсовому полі.
Члени УСВЖН з регіонів України поклали квіти на могилу колишнього голови Львівського обласного відділення УСВЖН Семена Рафаїловича Подольського та вшанували пам’ять хвилиною мовчання.
Детально з подіями, які відбувалися в роки Другої світової війни на Львівщині, ознайомила жертв нацистських переслідувань з регіонів України екскурсовод Тетяна Леонідівна Сукоркіна, вона провела для них і оглядову екскурсію по місту.
Учасники заходу, які пережили знущання нацистів за колючим дротом і змогли вижити, вшановуючи пам’ять загиблих у Львові, подумки згадували трагічні сторінки свого життя. Вони іще раз підтвердили, що найважливішою є пам’ять — жива пам’ять. Вона вже має сторінку в історії і цю сторінку не можливо ні викреслити, ні забути, ні переписати, бо вона відбулася. Тому сьогодні так важливо передавати живу пам’ять і пам`ятати про злочини проти людства та шанувати пам’ять про жертв війни, жертв нацистських переслідувань.
Валентина Будзінська